Що вбило українську металургію? Спойлер – не війна
Друга за значимістю галузь української економіки перебуває у складному становищі. Знищення великих металургійних комбінатів у Маріуполі та блокада чорноморських портів, через які продукція метпідприємств йшла на експорт – ось два найбільш відчутні та болючі удари по українському гірничо-металургійному комплексу, завданих війною.
Користуючись важкою, з об'єктивних причин, ситуацією, власники та топ-менеджери низки українських метзаводів намагаються зняти з себе відповідальність за провальну інвестиційну стратегію минулих років і перекласти на державу додаткові витрати, що виникли.
Рух вниз
Колись металургія по праву вважалася "становим хребтом української економіки". Вона давала до 42% усіх валютних надходжень до країни, на метпідприємствах було зайнято 13% усіх працюючих українців. Частка металургії у зовнішньоторговельному балансі сягала 40%.
Так тривало до 2008 р., тобто, до глобальної економічної кризи. Потім пішов рух за похилою. Дуже важливо: він почалося ще до війни, яка лише прискорила процес, перетворивши його на стрімке падіння.
Якщо за підсумками 2007 р. Україна посідала 8 місце серед 65 країн, що входять до міжнародної асоціації виробників стали World steel , то за підсумками 2013 р. – вже 10. Але навіть за підсумками 2014 р. українським металургам вдалося залишитись у топ-10, незважаючи на початок війни на Донбасі.
Втрата частини території Донецької та Луганської обл. у 2014-2015 рр. в результаті російської окупації позначилась на виробничій статистиці трохи пізніше, в 2017 р. Після втрати українськими керуючими компаніями операційного контролю над макіївським, донецьким та єнакіївським метзаводами та алчевським меткомбінатом.
Але й надалі виплавка сталі продовжувала падати, як видно з наведеної нижче інфографіки. За підсумками 2021 р. Україна в рейтингу World steel – лише на 14 місці.
Повномасштабне російське військове вторгнення погіршило становище. За підсумками січня-червня 2022 р. Україна опустилася на 21 місце, скоротивши сталеву виплавку у 2,4 рази порівняно з тим самим періодом передвоєнного 2021 р.
Як зазначалося вище, причиною стали втрата маріупольських комбінатів "Азовсталь" (знищений обстрілами) та ім. Ілліча (порізаний на металобрухт), а також блокування роботи українських портів російським Чорноморським флотом.
Раніше "ОстроВ" зазначав , що створення "стального коридору" за аналогією із "зерновим коридором" для українського експорту малоймовірне. Переговори щодо розблокування вивезення зерна велися під егідою ООН та акцент робився на гуманітарній стороні питання.
У випадку з вивезенням української руди та сталі гуманітарного аспекту немає. Тому на допомогу ООН тут розраховувати не доводиться. Проте лобісти металургійних компаній дуже наполегливо намагалися включити цей пункт до переговорного порядку денного. І торговий представник України Тарас Качка навіть заявляв, що Україна розглядає можливість розширити дію стамбульської угоди (щодо розблокування портів для експорту зерна) на продукцію металургії.
Проте відповідь із того боку не залишає надій на успіх переговорів. Спікер президента РФ Д.Пєсков умовою для розблокування експорту українського металу через порти назвав скасування західних санкцій проти російських металургів. Цілком очевидно, що Україна не може погодитись на такий варіант. І це навіть не обговорюється.
У свою чергу генеральний директор найбільшого в країні меткомбінату " АрселорМіттал Кривий Ріг" (АМКР) Мауро Лонгобардо в коментарі західним ЗМІ заявив, що "без морських портів металургії в Україні немає".
Він попередив про можливу повну зупинку комбінату – якщо блокада портів не буде знята. Заява дуже категорична. Але, чи відповідає це дійсності? Спробуємо розібратися.
Інвестиційний "соковитискач"
Вище зазначалося, що виплавка сталі в Україні почала падати задовго до війни. І що падіння тривало навіть у період стабілізації обстановки на фронті, за відсутності масштабних бойових дій та обстрілів.
Топ-менеджери метпідприємств та їхні лобісти з асоціації "Укрметалургпром " пояснюють погіршення статистики несприятливим розкладом на зовнішніх ринках. Падінням світових цін на сталь та залізну руду.
Мовляв, у такому разі українська метпродукція не витримує конкуренції із виробниками з інших країн. Не витримує – через високі тарифи держкомпаній. Насамперед - ПАТ "Укрзалізниця".
Однак, це не зовсім правда. Українська залізнична держкомпанія роками возила залізну руду та вугілля для метпідприємств (більша частина яких входить до групи "Метінвест" Р.Ахметова та В.Новинського) за заниженими тарифами.
Тільки за Володимира Зеленського їх підняли до більш-менш реального рівня. Про це сам президент сказав на презентації національного інвестпроекту "Велике будівництво: Українська залізниця" 9 листопада 2021 р.
"Стратегічний актив, який деякі вважали своєю особистою, своєю приватною компанією перевезень, держава сьогодні повертає під свій контроль. Вперше за довгий час підвищено вартість вантажних перевезень, занижені тарифи на користь великого бізнесу – у минулому" , - наголошував глава держави.
Також за В.Зеленського вже в грудні 2021 р. вдалося нарешті підняти ренту за видобуток залізняку. До цього залізорудні комбінати (більша частина з них належить Р.Ахметову та його партнерам) за вартості залізної руди понад $200/т (світові котирування 2021 р.) платили державі як ренту… $1/т. До речі, АМКР теж має залізорудні активи і вони теж платили державі цю "смішну" ціну.
Отже, Лакшмі Міттал, Рінат Ахметов та інші дуже довго фактично "на шару" отримували від української металургії мільярди доларів на рік.
Але при цьому українська метпродукція, при зниженні світових цін на сталь, справді не витримує конкуренції. Як же так? Щоб це не прозвучало як особиста думка журналіста (який може не до кінця розібрався у питанні), використовуємо експертні оцінки.
Ось що про це говорять вчений секретар Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, заслужений економіст України, кандидат технічних наук Володимир Хаустов та старший науковий співробітник цього інституту, доктор економічних наук Віталій Венгер.
У статті "Українська металургія", опублікованій у березні 2019 р., вони наголошують, що основною передумовою посилення конкуренції на світовому ринку металопродукції стала масштабна модернізація підприємств у країнах із ринковою економікою.
Як результат – сьогодні вони мають конкурентоспроможні металургійні потужності на нових енергоефективних технологіях , що відповідають світовим екологічним стандартам. Це дає прогресивну структуру виробництва.
Тоді як в Україні власники та топ-менеджери меткомпаній займалися лише вибірковою модернізацією. Вона полягала не стільки в удосконаленні прокатного виробництва, що дозволяє випускати складніші та якісніші види прокату (і тим самим зберігати та підвищувати конкурентність української метпродукції на світових ринках – прим. авт.), скільки у простій заміні морально та технічно застарілого обладнання.
Але міняли при цьому, як то кажуть, "шило на мило". "Модернізація" проходила в основному на базі вітчизняного обладнання та вітчизняних технологічних розробок, менш ефективних порівняно із зарубіжними.
Найбільші гроші в українські метпідприємства їхні власники та топ-менеджери вклали у 2007 р. - $ 2,225 млрд. Потім інвестиції зменшувалися, збігаючись із падінням обсягів сталевого виробництва. Так, за підсумками 2015 р. показник був лише $ 572,4 млн.
Залишається додати, що сьогодні Україна – єдина у світі країна, де використовується мартенівська виплавка сталі. До уваги: мартенівська піч була винайдена французьким інженером у середині ХІХ століття. Яка до біса може бути конкурентність на світових ринках за таких розкладів?
І ще один приклад для розуміння ситуації.
Генеральний директор трубно-металургійної компанії "Інтерпайп" Андрій Коротков у липневому інтерв'ю ЗМІ зазначав, що після втрати Маріуполя його компанія зіштовхнулася з нестачею рулонного прокату для випуску зварних труб.
Раніше цей прокат надходив із комбінату ім. Ілліча. "Інше підприємство "Метінвесту", "Запоріжсталь", яке також випускає рулонну сталь, не може замінити цю втрату, оскільки не випускає тих видів цієї продукції, які потрібні Interpipe", - пояснив топ-менеджер.
І ще одна цитата з його інтерв'ю: " Заводи, які залишились на підконтрольній Україні території здатні виробляти ординарний, неширокий сортамент металопродукції за застарілими технологіями, тобто у них погано розвинена диверсифікація ". Це не думка журналіста, це оцінка учасника ринку.
"Зелене" майбутнє
Цілком очевидно, що блокада портів – ситуативний фактор. Він може бути короткостроковим, а може й довготривалим, але в будь-якому випадку фактор ситуативний. Рано чи пізно блокаду буде знято.
У той же час є глобальні речі, які є незворотними. Йдеться про кліматичні зміни та зусилля розвинених країн щодо їх пом'якшення. У рамках цих заходів Євросоюз переходить на "зелену" металургію із нульовими викидами парникових газів.
А для сталевої продукції, що випускається за традиційними технологіями (тобто і для української), запроваджується спеціальний екологічний податок. Який робить продажі на європейському ринку абсолютно невигідними для тих, хто не "озеленів".
Ще одна цитата з інтерв'ю А.Короткова: "Після війни дуже гостро постане питання докорінної модернізації виробничих потужностей. Без цього в української металургії буде проблематичне майбутнє. Європа не робитиме винятків для нашої продукції, якщо ми не модернізуємо виробництво відповідно до екологічних вимог" .
Отже, до чого тут порти – якщо говорити про майбутнє української металургії? Проте у Р.Ахметова вирішили, що тема портової блокади – благодатний ґрунт для чергового вибивання "плюшок" із держави.
Адміністрація комбінату "Каметсталь" (раніше – Дніпровський меткомбінат ім.Дзержинського, м.Кам'янське, Дніпропетровська обл.) на початку серпня направила до Кабміну листа з проханням про підтримку.
Просять ахметівські менеджери зовсім небагато: лише в 4(!) рази знизити тариф на ж.-д. перевезення залізної руди, коксу та вугілля (і, напевно, відповідно підняти вартість пасажирських перевезень – "Укрзалізниці" треба ж якось компенсувати зниження доходів).
А ще хочуть звільнення від екологічного податку та ренти за видобуток залізняку, плюс розблокування портів. В іншому випадку заявляють про ризики повної зупинки комбінату до кінця жовтня.
Тут треба знову повернутися до роботи В.Хаустова та В.Венгера та дослівно процитувати цих експертів. Бо краще й точніше просто не скажеш.
"Після розпаду СРСР металургійні заводи перейшли до нових власників. Виробничі потужності купувалися дуже дешево, майже задарма, не відповідно до реальних цін. Потім нові власники почали нещадну експлуатацію заводів, вичавлюючи з них все що можна.
При цьому на зовнішньому ринку металопродукція продавалася за світовими цінами, а для внутрішніх споживачів - за цінами, які суттєво перевищують світові. Зарплату працівникам цих підприємств виплачували зовсім не світового рівня, а як у найслабше розвинених країнах світу. Тобто, здійснювалася надзвичайно жорстка експлуатація робочої сили. Отримані надприбутки виводилися із країни, а не вкладалися у модернізацію належним чином.
Гонитва за надприбутками призводила до скорочення випуску багатьох видів металопродукції та сортів сталі. А конкуренти в цей час здійснювали і модернізацію, і нарощування випуску та розширення асортименту своєї продукції. Тому металургія України почала втрачати свої конкурентні переваги, які мала за рахунок майже дармової ціни робочої сили».
І тепер ці люди, які загнали галузь у прірву своїм небажанням вкладати гроші в модернізацію для випуску високотехнологічної продукції, безсоромно просять у держави нові величезні пільги.
Вони сподіваються й надалі отримувати надприбутки з допомогою експортних продажів руди і залізної заготовки, тобто, сировини та напівфабрикатів – через порти. І, при цьому, мають нахабство в умовах війни шантажувати уряд та президента зупинкою підприємств.
Віталій Кримов, "ОстроВ"